tania.senchencko2014@yandex.ru

-      Я хочу бути вчителем! – защеміло Серце.

-      Це неможливо,- сказала Причина.

-      Це так бездумно,-зауважив Розум.

-      Це марно,- відрізала Гордість.

-      Спробуй,-шепотіла Мрія.

-      Ти будеш учителем! – пообіцяла Доля.

-

І Бог дарував мені вчительську долю.

Не ту, що гладенька, не ту, що по полю

Між квітів пахучих стежиною в’ється,

З краплини роси тобі щиро сміється.

Не ту, що байдужа, не ту, що не знає,

Де мрія дитяча по світу блукає,

А ту, що у серці пташиною б’ється

І перед лихом ніколи не гнеться.

Таку, що не спиниш, не скажеш: доволі,

Бо вчитель – це сцена, де є усі ролі,

І кожну не грати, а нею прожити,

І душу дитячу у щастя зліпити.

Любов’ю горіти, на мить не згасати,

Якщо й не вдалося, навчити літати.

Увесь світ пелюстковий до ніг пригорнути,

Щоб радість відчути – Людиною бути.

У тому вся суть: не для себе прожити,

А когось хоч трошки навчити любити,

Побігти в ромашки по літньому полю,

Спасибі, Господь, за учительську долю!

І доля вела по стежині життя,

І ось вже студенткою стала я.

У Сумському педагогічному

навчалася на факультеті  філологічному.

Робота в Сумах мене гартувала,

Сімнадцята школа радо приймала,

Там доля кувалася в творчім зростанні,

Та мусила виїхати –прийшло кохання.

Життя, здавалося, наперед відоме,

Та знову воно  повернуло додому –

У свій славетний рідний край ,

У рушниковий дивограй.

Стелилася доля , як шлях барвінковий,

Робота знайшлася у школі , у шостій,

І радість моя мов повне відерце,

Бо школа для мене  – мелодія серця!

А поруч крокує  сім’я моя мила,

Синочок- соколик, як квітка, росте

На щастя , на долю дарує він крила

І сил прибавляє , й наснагу дає.

І хочеться радість оцю примножити,

І дарувати дітям  добро

Для здійснення мрій обираю подорожі:

Батурин, Полтава і красень – Дніпро.

Ось так і працюю щодня в турботах,

І роки летять, яким  нема вороття,

Неначе бджілка у своїх сотах,

Шукаю закони людського  буття.

І разом з учнями щиро живу

У долі героїв роману.

Будуємо рими , складаєм строфу,

Сонетів , віршів і сенканів.

Закохую в мову , перлину дзвінку,

Учу мріяти, бачити , чути

І ліс у задумі , і сад у цвіту,

І зелень любистку та рути.

Так хочеться мріяти  і рости ,

Купатися в променях сонця,

Нової сягнути висоти

І щастя тримати в долоньці.

Щодня відкривати дитячі світи

І дарувати наснагу,

І кожній дитині допомогти знайти

життєву свою дорогу.